День жувальної гумки, що відзначається 30 вересня, це веселе та безтурботне свято, яке прославляє веселощі та задоволення від жування. У широкому значенні слова це день вшанування «жувальних традицій», який є нагадуванням про культурне значення та історію продукту.
Хто ініціював Національний день жувальної гумки
Ініціатор свята невідомий. Імовірно це людина, яка хотіла організувати день, який вшановує одну з найпопулярніших кондитерських ласощів у світі.
Традиції «жування»
Задовго до появи сучасних методів гігієни доісторичні люди відкрили для себе природні корисні властивості смоли хвойних дерев. Важко сказати, чи їх переймали антисептичні властивості смоли, але вони її жували.
Археологічні знахідки зі Швеції свідчать про використання суміші березового соку та смоли, що використовується для жування 6500 років тому. Через тисячоліття різні культури створили власні суміші. Майя віддавали перевагу сіку саподилли, греки — фісташкової смоли, азіати перейшли на бетель, а корінні жителі Амазонії жували спресовані кульки тютюну. Можна було б сказати, що «ця давня звичка потім поширилася по всьому світові», якби вона не була такою поширеною з самого початку, що не потребувала додаткових дій.
Історія американської жувальної гумки
Сучасна жувальна гумка з’явилася на світ завдяки занедбаному бізнес-проектові вигнанця. У 1869 повалений мексиканський генерал Антоніо Лопес де Санта-Анна прибув на Статен-Айленд з незвичайним вантажем: 250 кілограмами висушеного соку саподилли, відомого як чикле. Спочатку він планував виробляти недорогий замінник гуми, але йому потрібний був ароматизатор, щоб зробити продукт життєздатним. Коли ці пошуки не мали успіху, розчарований генерал продав товар місцевим аптекам.
Заповзятливі аптекарі швидко оцінили потенціал соку та використали його для створення іншого продукту. Один фармацевт змішав чикле з глюкозним сиропом, щоб створити «жувальну гумку Юкатан», а інший отримав патент, змішавши сік із коренем солодки.
Хоча справжню революцію в цій речовині здійснив американський винахідник Томас Адамс, перетворивши її на першу у світі комерційну жувальну гумку: Adams New York. Розгортання американських військ під час Першої світової війни познайомило весь світ із новим захопленням американців – жувальною гумкою та закріпило її роль у світовій культурі.
Міські легенди та факти
Наприкінці радянської доби, у 1980-х і 1990-х роках, чутки стверджували, що її не можна ковтати інакше вона закупорить кишечник. Насправді жувальна гумка не прилипає до внутрішніх органів. Слина розм’якшує її, дозволяючи безпечно пройти крізь організм.
Однак жувальна гумка, як і раніше, становить серйозну небезпеку для дітей молодших чотирьох років. Вони ризикують випадково вдихнути її в трахею, що може призвести до задухи і смерті.
Існують і інші міфи про жувальну гумку. Наприклад, віру в те, що жувальна гумка з цукром сприяє появі карієсу поки що ніхто не спростував, але й не довів. До цієї ідеї додалася віра у здатність жувальної гумки з нікотином боротися з потягом до куріння.
Цікавий факт
У школах США жувальна гумка якийсь час тому була під забороною. Але потім заборону зняли і тепер вчителі використовують жувальні гумки як заохочення за хорошу поведінку. Дехто вважає, що жування допомагає дітям зосередитися і благотворно позначається на їхній успішності.
