Свята, пов’язані з їжею, стали популярним трендом соціальних мереж. Здається, тепер кожен день присвячений як мінімум одному, а то й двом, або навіть трьом гастрономічним святам. Але де вони беруться?
Справжні та вигадані свята
Частина з них справжні.
Одні ухвалені ООН з метою заохочення правильних звичок у харчуванні чи підтримки сталого розвитку сільського господарства.
Наприклад:
- Міжнародний день чаю (21 травня);
- Міжнародний день оливи (26 листопада).
Інші засновані лише на рівні держави. Такі свята спрямовані на збереження та вшанування культурної спадщини країни, а також на підтримку власних виробників тих чи інших продуктів харчування.
Тому у Японії святкують День рису (2 травня). У Колумбії – Національний день кави (27 червня). У Перу – Національний день севиче (28 червня). В Україні – День сала (27 серпня).
Але більшість гастрономічних свят – це неофіційні, тобто, вигадані дні, присвячені їжі.
Наприклад:
- День каші на сніданок (2 вересня);
- День уельських грінок із сиром (3 вересня);
- День горіха макадамія (4 вересня).
Більшість з’явилися у 1990-х та на початку 2000-х років. Їхні автори – блогери та письменники, такі як Джон-Брайан Хопкінс.
Приблизно в 2006 році Хопкінс створив обліковий запис у Twitter (Foodimentary), присвячений харчуванню і всьому, що з ним пов’язано. Потім з’явилися сайт з аналогічною назвою та однойменна книга (Foodimentary), присвячена гастрономічним святам.
За даними журналу TIME, саме ця людина створила більшість національних днів, присвячених їжі, просто заповнивши їх у календарі на своєму веб-сайті.
Про себе автор пише:
«Я та людина, яка створила близько 173 національних свят, присвячених їжі, які ми сьогодні відзначаємо».
І дійсно, він охоче визнає, що вигадав більшість із них для того, щоб «заповнити календарну сітку» і, так би мовити, підтримати інтерес аудиторії. Оскільки створення цих свят відбулося досить давно, багато з них згадуються тепер самостійно без будь-яких посилань на автора.
Наприклад,
- 4 вересня на сайті Хопкінса значиться Національний день макадамії;
- 5 вересня – Національний день сирної піци;
- 6 вересня – Національний день кавового морозива.
Якщо відкрити будь-який календар свят, то там обов’язково будуть ці самі дні, але вже без Хопкінса.
Витоки традиції
Ідея прив’язувати продукти до певних днів з’явилася набагато раніше, ніж народилися інтернет та соцмережі.
Так, у 1916 році Національна асоціація кондитерів США оголосила другу суботу травня «Національним днем цукерок». Це було понад 100 років тому, задовго до появи інтернету. Святкування тривало десятиліттями.
Не складно здогадатись, що найактивнішими популяризаторами ідеї стали США. 1948 року Міністерство торгівлі випустило 25-сторінкову брошуру про «свята» у Сполучених Штатах. В анотації вказали, що:
«Це збірка спеціально позначених днів, тижнів та місяців, яка покликана допомогти бізнесменам скоординувати рекламні та інші плани просування товарів».
Пізніше відповідальність за календар перейшла до торгівельної палати США, яка довго захищала ідею, наполягаючи, що ці дні потрібні тому, що:
- привертають увагу до важливих тем;
- допомагають підприємцям планувати рекламні кампанії.
Хоча критики відзначали надмірність та сумнівний «національний» характер назв, ініціативи вважаються успішними. Вони підвищують впізнання продуктів та стимулюють продажі.
Що таке «національні свята»
Слово «національний» у назві свята можна сприймати як білий шум або клікбейт. З погляду авторів, воно підвищує значущість дня.
Не всі погоджуються з таким використанням слова. Критики запитують: навіщо зупинятися на «національному» Дні цибулі, якщо можна одразу замахнутися на «міжгалактичний». До того ж, якщо чіплятися до змісту, то зазвичай незрозуміло, до якої нації належить продукт чи страва.
Марло Андерсон, засновник сайту National Day Calendar, вважає, що взагалі то публіці все одно, чи є «національний» день реальним чи ні. Тому на одних сайтах ці дні національні, а на інших ні.
Чому це оптимістично
Незважаючи на змішане походження, гастрономічні свята корисні. Вони нагадують про різноманітні світові традиції та дають привід зібратися за столом із друзями або родиною. У період глобальних навантажень такі зручні приводи підтримують зв’язок між родичами, і навіть зміцнюють зв’язок поколінь. Отже, кожен новий «день їжі» стає невеликим святом життя, доступним кожному.
